Суд над Вавилоном-Римом
Після цьо̀го я поба́чив і̀ншого А̀нгела, що схо́дить з нѐба, який має вели́ку вла̀ду; і земля́ освітѝлась від його сла̀ви.
І закрича́в він гучни́м го̀лосом, ка̀жучи: Упа̀в, упа̀в вели́кий Вавило̀н, став мі́сцем прожива̀ння дѐмонів і прѝхистком для всякого нечи́стого ду̀ха, схо́вищем для всякого нечи́стого пта̀ха і схо́вищем для всякого нечи́стого та оги́дного зві̀ра,
бо від вина́ лю́ті його розпу̀сти напили́сь всі наро̀ди, і царі́ землі̀ чини́ли з ним розпу̀сту, і торго́вці землі̀ розбагаті̀ли від його си́льної ро̀зкоші!
І я почу̀в і̀нший голос з неба, що ка̀же: Вѝйди з ньо́го, Мій наро̀де, щоб не бра́ти вам у̀часті в його гріха̀х і не зазна́ти його ка̀р,
бо накопи́чились його гріхѝ до нѐба, і Бог згада̀в його зло̀чини.
Відплаті́ть йому та̀к, як і ві̀н плати́в, і подво́йте йому подві̀йно за його діла̀ми; в ча̀ші, в якій ві̀н готува́в вино̀, приготу́йте йому подві̀йно.
Скі́льки він прославля̀в себе́ і розкошува̀в, сті́льки відда́йте йому му̀ками і скорбо̀тою. Тому́ що він ка̀же в своє́му сѐрці: «Сиджу́ я царѝцею, і я не вдова̀, і ніко́ли не поба́чу скорбо̀ти!»
Тому̀ одно́го дня при́йдуть на ньо́го ка̀ри, смерть і плач, і голод, і буде спа́лений вогнѐм, бо сѝльний Госпо́дь Бо̀г, Який су̀дить його.
І запла̀чуть, і зарида̀ють по ньо́му царі́ землі̀, що віддава́лись розпу́сті та розгу́лу з ним, коли поба́чать дѝм від його пожѐжі,
стоячи́ вдалині̀ через страх його му̀ки й ка̀жучи: Го̀ре, го̀ре, вели́ке місто Вавило̀н, місто могу̀тнє! Тому́ що за одну́ годѝну прийшо́в твій су̀д.
І торго̀вці землі́ пла̀чуть і жу̀ряться за ним, бо ї́хніх това̀рів ніхто вже не купу̀є:
това́рів золотѝх і срі̀бних, кошто́вного камі̀ння, пѐрлів, льо̀ну, червонува́то-фіолѐтової ткани́ни, шо̀вку, черво̀ної ткани́ни, всякого запашно́го дѐрева, всяких вѝробів зі слоно́вої кі̀стки, всяких вѝробів з надзвича́йно дорогѝх дере́в, з мі̀ді, залі̀за та ма̀рмуру,
і корѝці, і фіміа̀му, і запашни́х пря̀нощів, арома́тної росли́нної олі̀ї, і ла̀дану, і вина̀, і оли́вкового ма̀сла, і бо̀рошна, і пшенѝці, і худо̀би, і овѐць, і ко̀ней, і коліснѝць, і тіл і душ людѐй.
І зрі́лі плодѝ, так ба̀жані для твоє́ї душі̀, віддалѝлись від те́бе, і все розкі́шне і блиску́че знѝщене в те́бе; і його вже більше не зна̀йдуть.
Торго́вці ци́ми това̀рами, які розбагаті̀ли завдяки́ йому̀, ста́нуть вдалині̀ через страх його му̀ки, пла̀чучи та суму̀ючи,
і ка̀жучи: Горе, горе, вели́ке мі̀сто, одя́гнене в льо̀н, червонува́то-фіолѐтовий і черво́ний о̀дяг, прикра́шений зо̀лотом, і кошто́вним камі̀нням, і пѐрлами,
бо за одну́ годѝну було́ розграбо́вано стільки бага̀тства! І кожен капіта́н корабля̀, і кожен морепла̀вець, і морякѝ, і всі, хто заробля̀є за раху́нок мо̀ря, зупини́лись вдалині̀,
і, ди́влячись на дим від його пожѐжі, стали крича̀ти, ка̀жучи: Якѐ місто поді́бне до вели́кого мі̀ста!
І поси́пали по̀рохом свої́ го̀лови, і крича̀ли, пла̀чучи та суму̀ючи, і ка̀жучи: Горе, горе, вели́ке мі̀сто, завдяки́ якому всі̀, що мають на мо́рі кораблі̀, розбагаті̀ли від його бага́тства, бо за одну́ годѝну він був спусто̀шений!
Веселѝсь над ним, нѐбо, і святі̀, і апо̀столи, і проро̀ки, бо Бо̀г ви́конав ваш су̀д над ним!
І один си́льний А̀нгел підня́в ка̀мінь, схо́жий на вели́кий млино̀вий ка́мінь, і ки́нув його в мо̀ре, ка̀жучи: Так стрі̀мко бу́де ки́нутий Вавило̀н, вели́ке мі̀сто, і вже ніко́ли не зна̀йдуть його.
І тѝх, хто співа́є під зву́ки а̀рф, і музика̀нтів, і флейтѝстів, і трубачі̀в вже ніко́ли не бу́де чу̀ти в тобі́; і вже ніко́ли не зна́йдуть в тобі́ жо́дного ма̀йстра, який володі́є будь-яки́м ремесло̀м, і шум млѝну вже ніко́ли не бу́де чу̀ти в тобі;́
і сві́тло світѝльника вже ніко́ли не світѝтиме в тобі́; і го́лосу наречѐного і наречѐної вже ніко́ли не бу́де чу̀ти в тобі́, бо твої́ торго̀вці були́ високопоста́вленими чино́вниками землі̀, і, тому́ що твої́м чаклу̀нством були́ обма́нуті всі наро̀ди.
І в ньо̀му було́ зна̀йдено кров проро̀ків, і святѝх, і всіх вбѝтих на землі́.