Символічне облаштування Намету та старозавітного богослужіння
О̀тже, і пѐрший заповіт мав постано́ви про богослужі̀ння і земну́ Святѝню.
Бо було́ обла́днано пѐрше відді́лення Намѐту, в якому був світильник, стіл та хліби́ виклада̀ння, і яке назива́ється «Святѐ».
А за дру̀гою заві́сою було́ відді́лення Намѐту, яке назива́ється «Святе-святѝх»,
яке мало золоту́ кадѝльницю і покритий з усіх бокі́в зо̀лотом ковчег запові̀ту, в якому були́ золотий глѐчик з ма́нною, розкві́тлий жѐзл Аарона та кам'яні́ пли́ти запові̀ту,
а над нѝм - херуви́ми сла̀ви, які покрива́ють ті̀нню кришку ковчега запові̀ту; про що не ча̀с зараз говори́ти докла̀дно.
При такому облаштува̀нні, в пѐрше відді́лення Намѐту завжди́ вхо́дять свящѐники зді́йснювати богослужі̀ння;
а в дру̀ге - один раз на рі̀к лише́ один первосвящѐник, прито́му не без кро̀ві, яку прино́сить за сѐбе і за гріхи незнання́ наро̀ду.
Таким чѝном Святи́й Дух пока̀зує, що шлях до Святѝні ще не відкрѝтий, до́ки стої́ть пѐрший Наме́т,
який є сѝмволом для тепе́рішнього ча̀су, і відпові́дно до яко̀го прино́сяться дарѝ та жѐртви, які не спромо̀жні зроби́ти доскона̀лим в со́вісті того̀, хто прино̀сить їх,
і які бу́дучи тільки вимо̀гами, що стосу́ються ті̀ла, з ї̀жею і питво̀м та різними обмива̀ннями, були́ встано́влені лише́ до ча́су вѝправлення.
Первосвященик Христос має найдоскона́ліший, нерукотво́рний Намет.
Кров Христа незрівнянно більша, вона очищає нашу совість
А Христо̀с, прийшо́вши як Первосвящѐник бла̀г, що наста̀ли, з бі̀льшим і доскона̀лішим Намѐтом, нерукотво̀рним, тобто не цього̀ похо́дження,
і не з кров'ю козлі̀в та теля̀т, але зі Своє́ю вла̀сною Кров'ю, один ра̀з і наза̀вжди ввійшо́в у Святѝню, придба́вши вічне вѝкуплення.
Бо якщо кров козлі̀в і бикі̀в та по́піл молодо́ї коро̀ви, окро́плюючи нечѝстих, освя̀чує їх, щоб було́ чи́сте ті̀ло,
то наскі́льки ж бі̀льше Кров Христа̀, Який вічним Ду̀хом прині́с непоро́чного Себе́ Бо̀гу, очи́стить нашу со̀вість від ме́ртвих ді̀л для служі̀ння живо́му Бо̀гу!
Необхідність смерті жертв у першому заповіті та смерті Христа як Посередника ново́го заповіту
І тому́ Ві̀н є Посередником ново̀го заповіту, щоб завдяки́ Його смѐрті, яка ста́лась для зві́льнення через вѝкуп від зло̀чинів, ско́єних в пѐршому запові́ті, поклѝкані отрѝмали обі́цяну вічну спа̀дщину.
Адже́, де запові̀т, там необхі̀дно, щоб наста́ла смѐрть заповідача̀.
Бо запові̀т ді̀йсний після помѐрлих, оскі́льки ві̀н ніколи не має сѝли, по́ки заповіда́ч живѝй.
Тому́ й пѐрший заповіт був затвѐрджений не без кро̀ві.
Бо Мойсѐй, оголоси́вши кожну за̀повідь за Законом перед усім наро̀дом, взяв кров теля̀т і козлі̀в з водо́ю та яскраво-черво́ною во̀вною і гісо̀пом, і окропи́в як саму́ кнѝгу, так і весь наро̀д,
ка̀жучи: «Цѐ - кров запові̀ту, який запові́в вам Бо̀г».
Так са̀мо окропи́в він кров'ю і Намѐт, і всі богослужбо́ві рѐчі.
Та й ма́йже всѐ за Зако̀ном очи́щується кро̀в'ю, і без пролиття̀ кро̀ві не бува̀є прощѐння.
Тому̀ необхі̀дно було́, щоб копії небѐсного очища́лись ци́ми жѐртвами, а самі́ небѐсні ре́чі - найкра̀щими же́ртвами в порівня́нні з цѝми.
Христос раз і наза́вжди приніс Себе в жертву за всіх людей
Тому́ що Христо̀с увійшо̀в не в збудо́вану рука̀ми Святѝню, влашто́вану за зразко́м оригіна̀льної, але в саме́ нѐбо, щоб з'явѝтись тепе́р в Божій прису̀тності зара́ди нас,
і не для то̀го, щоб бага̀то разі́в прино̀сити Себе́ подібно до то̀го, як первосвящѐник щорі̀чно вхо́дить до Святѝні з чужою кро̀в'ю, -
інакше трѐба було́ б Йому бага̀то разі́в стражда̀ти з ча́су заснування сві̀ту. А Ві̀н одѝн раз, наприкінці́ вікі̀в, з'яви́вся для зни́щення гріха̀ Своє́ю жѐртвою.
І оскі́льки лю̀дям призна́чено одѝн раз помѐрти, а пі́сля цьо̀го - су̀д,
так і Христо̀с, бу́дучи одѝн раз прине́сений в жѐртву, щоб підня́ти гріхи́ багатьо̀х, вдру̀ге з'я́виться не для зни́щення гріха̀, а для тѝх, хто з вели́ким бажа̀нням чека́є Його для спасі̀ння.