Пра́гнімо до зрілості
Тому̀, залишѝвши поча̀тки вче́ння Христа̀, пра́гнімо до зрі̀лості; і не заклада́ймо зно̀ву основу для покая̀ння в ме́ртвих діла̀х і віри в Бо̀га,
для вче́ння про різні хрѐщення, про поклада́ння ру̀к, про воскресі́ння мѐртвих і про вічне засу̀дження.
І цѐ зро́бимо, якщо Бог дозво̀лить.
Небезпека відпаді́ння та сумна́ доля тих, хто відпали. Проявляйте стара́ння в вірі та довготерпі́нні до кінця
Тому́ що неможлѝво тѝх, які один ра̀з були́ ося̀яні, і скуштува́ли небе́сного да̀ру, і стали уча́сниками Свято́го Ду̀ха,
і скуштува́ли до́бре Боже Сло̀во і сил ві̀ку, що наступа́є,
і які відпа̀ли, знову відно́влювати їх до покая̀ння, коли вони зно̀ву розпина̀ють в собі́ Божого Сѝна і виставля́ють Його на ганьбу́.
Бо земля̀, яка багато разі́в пила́ до̀щ, що па̀дає на неї і ро́дить зѐлень, ко́рисну для тѝх, зара́ди кого́ вона і обробля̀ється, - отри́мує благословѐння від Бо̀га;
а та, яка ро́дить колю́чі рослѝни та реп'ях, - неприда́тна і близька́ до прокля́ття, якого кінѐць -–спа̀лення.
Одна́к щодо ва̀с, улю̀блені, ми переко̀нані, що вѝ - в кра̀щому ста̀ні і трима̀єтесь спасі̀ння, хоча і ка̀жемо так.
Адже́ Бо̀г не є несправедлѝвий, щоб забу̀ти вашу пра̀цю і любо̀в, які ви проявѝли зара́ди Його і̀мені, послужи́вши і слу́жачи святѝм.
І ми бажа̀ємо, щоб кожен з ва̀с, для по̀вної впѐвненості в наді̀ї, проявля́в таке ж стара̀ння до кінця̀,
щоб вѝ не розлінува̀лись, але бра́ли прѝклад з тѝх, які завдяки́ ві̀рі та довготерпі̀нню успадко́вують обіця̀нки.
Незмінність Божих обіця́нок у відповідь на віру та довготерпіння
Адже́ Бо̀г, даючи́ обіця̀нку Авраа̀му, оскі́льки не ма̀в ніким вѝщим кля̀стись, покля́вся Сами́м Собо̀ю,
ка̀жучи: «Безсумні̀вно, благословля̀ючи, Я благословлю̀ тебе́ і, розмно̀жуючи, розмно̀жу тебе́».
І, таким чѝном, прояви́вши довготерпі̀ння, Авраа̀м отрѝмав обі́цяне.
Бо лю̀ди кляну́ться вѝщим, і кля́тва на підтвѐрдження завѐршує всі їхні суперѐчки.
Тому́ і Бо̀г, бажа́ючи більш переко̀нливо довестѝ спадкоє́мцям обіця̀нки незмі̀нність Свого́ рі̀шення, ви́користав в я́кості гара̀нтії кля̀тву,
щоб у двох незмі́нних реча̀х, в яких неможлѝво, щоб Бог збреха̀в, тверду́ вті̀ху мали мѝ, які знайшли́ за́хист, щоб вхопѝтися за майбу́тню наді̀ю,
яка для душі̀ - немов я̀кір, непохѝтна і міцна̀, і вхо́дить всере́дину за заві̀су,
куди спѐршу увійшо́в заради нас Ісу̀с, ста́вши Первосвяще́ником наві̀к за чи́ном Мелхисѐдека.