В нагірній проповіді Ісуса Христа (5-7 глави) не вказано нам шлях, як здобути вічне життя. Тут Ісус не вчив, що, дотримуючись заповідей блаженства, ми зможемо досягти Небесного Царства. Тут Він описує ознаки, за якими можна впізнати народжену згори людину, громадянина Небесного Царства.
Порядок викладених блаженств не говорить тут про послідовні сходи духовного зростання християнина. Тут викладені риси портрета зрілої людини, за якими можна визначити її зрілість – Лк.6:20-23.
Вірш 3 – «убогі (№4434) духом» – убогі, це ті, хто змушений жебракувати. Чим відрізняється жебрак від бідняка? Бідняк працює, щоб заробити на хліб. Правда, він нічого не має, але, все ж, здатний хоча б заробити на шматок хліба. А жебрак і цього не має, тому змушений просити милостиню. Жебрак повністю залежить від доброти тих, хто подасть йому щось. Бідняк здатний заробити, а жебрак може тільки просити.
Що означає бути «убогими духом»?
• Це християнин, який усвідомлює свою убогість і безпорадність у тому, щоб зробити щось добре або щось змінити у своєму характері. Він усвідомлює і сповідує свою повну залежність від Бога і Його волі.
• Ця убогість не має нічого спільного з матеріальною нуждою. Бідняк анітрохи не ближчий до Божого Царства, ніж багатій. І той, і інший за своєю природою – загиблі грішники. В убогості немає абсолютно ніякої рятівної гідності, вона не гарантує ніяких духовних привілеїв. Убогість, про яку тут говорить Христос, зовсім іншого роду. Вона відноситься до духу людини.
• Убогість духу – це як початкова умова для входу в Боже Царство, так і умова для продовження щасливого і блаженного стану Божих дітей.
Вірш 9 – «миротворці». Християнська приказка говорить: «не той правий, хто правий, а той, хто шукає миру».
Вірш 10 - 2Тим.3:12.
Вірш 13 - Мр.9:50.
Вірш 17 – «порушити» №2647 – зруйнувати, розтрощити, скинути, скасувати.
- «виконати» №4137 – здійснити, наповнити, доповнити, укомплектувати, здійснити, задовольнити; довести виконання його до кінця, завершити, закінчити.
Вірш 19 – Як.2:10.
Вірш 20 – Євр.10:4.
Вірш 21 - 1Ів.3:15.
- «ви чули» - Іс.28:10,13; Мр.7:1-13.
Слід звернути увагу, що Христос не каже: Ви читали. Так само і подальший вираз: «Сказано» (erreqh), але не «написано» (gegraptai). Якби Христос сказав: Ви читали, то це було б фактично невірно, тому що натовп, загалом, складався, ймовірно, з неписьменних або недостатньо грамотних осіб. Але Святе Письмо читалось тоді в єврейських синагогах, і народ міг це читання слухати.
Він чув, що було сказано «давнім». Про це останнє слово було багато суперечок, тому що граматично можна розуміти: і давнім (дав. відм.) і давніми (оруд. відм.). В даний час майже всі тлумачі приймають, що тут давальний відмінок не в сенсі орудного, що переважно видно з протилежностей, що зустрічаються в віршах 21, 22, 27, 28 — а Я кажу вам. Далі, проти розуміння toiV arcaioiV upo twn arcaiwn говорить те, що таке вживання дав. Матвію чуже і в Новому Заповіті дуже рідко вжито (Гольцман, Цан).
Заперечення, що toiV arcaioiV протиставляється не «вам», а займеннику «Я» («древніми» було сказано, а Я і т.д.), що Христос у подальших виразах має на увазі тлума̀чення Закону, дане книжниками, а не той Закон, який був даний Богом через Мойсея, і що формула Христа відповідала подібній формулі, що вживалася тоді рабинами, не можна вважати сильними. Звичайно, з тим чи іншим перекладом «arcaioiV» зміст змінюється.
Якщо ми будемо перекладати: «Сказано давнім», то це буде означати, що сказано Самим Богом через Мойсея давнім євреям. Але якщо — «сказано давніми», то це буде означати, що слова давніх могли не мати або не мали божественної санкції і були додаванням до старозаповітного Закону, або його тлумаченням, зробленим на підставі людського авторитету. Але в останньому випадку Христос навряд чи вжив би про книжників слово «давні», тому що вони з'явилися зі своїми тлумаченнями незадовго до Христа, — хоча і потрібно сказати, що словом «давні» в Новому Завіті позначаються не тільки давно минулі часи і обставини (пор. 2Кор.5:17; 2Пет.2:5; Відк.12:9), але іноді воно вживається і про недавніх осіб та події (напр., Дії 15:7; 21:16).
— Заповідь «не вбивай» повторена в Законі кілька разів (Вих.20:13; 21:12; Лев.24:17; Повтор.5:17; 17:8) в різних виразах; але слів: «Хто вб'є, підлягає суду» буквально не зустрічається в Законі, якщо тільки не відносити сюди Повтор.17:8. Можна думати, що тут Спаситель або коротко виклав останнє із зазначених місць, або ж вказав на тлумачення, яке додавали до заповіді «не вбивай» книжники. Цан рішуче висловлюється за останнє, кажучи: «З цим (тобто з заповіддю не вбий) книжники пов'язували не приєднане в десятислов’ї і взагалі не зустрічається буквально в Законі визначення, за яким порушник заповіді «не вбий» повинен підлягати суду, і суддя повинен був вимагати у нього відповіді». Таке визначення, якщо воно зроблено книжниками, звичайно, анітрохи не суперечило ні букві, ні духу старозаповітного Закону. Ісус Христос засуджує не тільки сам факт вбивства, але і внутрішній стан (гнів), що веде до вбивства.
Слово «суду» вжито, мабуть, у 21 вірші тільки в загальному сенсі, і тому немає потреби говорити більш обширно про те, що це був за суд.
Вірш 22 – Ісус Христос тут не протиставляє Свої слова Закону, але підсилює заповідь, вказуючи на причини вбивства.
- «гнівний» - Єф.4:26; Пс.13:1-2; Пр.10:1; Лк.12:16-20.
- «нікче́мний» - це арамеїзм №4469 (ῥακά) букв. пуста людина, пустоголо́ва; - Як.3:9.
- «геєна вогненна» - долина Гінно́м, впадина на південь від Єрусалима, яка стала місцем для звалища сміття, де постійно горів вогонь, і яка стала образом для позначення потойбічних мук, образом пекельного вогню.
- Що стосується слів «суд», «Синедріон», «геєна вогненна», то в цьому вірші вони мають, безсумнівно, більш певне значення, ніж у попередньому, і вказують на нижчий суд, що складався з 3 суддів у містечках з населенням близько 120 осіб, на суд із 23 — де населення перевищувало 120 осіб, і на вищий суд — Синедріон із 71, що був в Єрусалимі.
- «синедріон» - (грец. Συνέδριον — «збори», букв. «спільне засідання»; івр. Санхедрін) — верховний орган політичної, релігійної та юридичної влади у євреїв в період римського панування — до руйнування Храму, коли Синедріон знаходився в Єрусалимі, і пізніше, коли засідання Синедріону відбувалися в місцях проживання його голови. Термін має грецьке походження. У Юдеї набув поширення в епоху еллінізму.
На відміну від звичайного суду з трьох осіб, малий Синедріон з 23 осіб мав право проводити кримінальні процеси зі стратою або побиттям, смертний вирок вимагав більшості не менше, ніж у два голоси, і виносився обов'язково на ранок після завершення справи. Безліч навмисно суворих процесуальних вимог робило смертний вирок досить рідкісним. Істотною вимогою для смертного вироку була присутність Великого Синедріону при Храмі.
У Єрусалимі існував також Великий Синедріон — вища державна установа (рада) і вищий судовий інститут юдеїв, що складався з 71 члена. За своїм складом синедріон був своєрідним аристократичним сенатом. Прозеліти не допускалися. Для члена Синедріону, крім Тори, обов'язковим було знання мов, основ наук і ремесел, а також звичаїв астрологів і чаклунів.
Вірші 23-24 — В очах Бога примирення з братом, що виходить з любові, — це жертва, яка вища за жертву служіння.
Багато хто приносив у храм різні жертви, які були тоді найвищим виразом служіння Богу і богошанування. Якщо хто-небудь принесе якийсь дар для храму і, будучи присутній сам у храмі, згадає, що брат його гнівається на нього, то повинен залишити дар свій перед жертовником, повернутися назад і примиритися зі своїм братом.
Тлумачачи ці вірші, Златоуст вигукує: «О, доброта! О, невимовна любов до людей! Господь велить, щоб поклоніння Йому залишалося внаслідок вимог любові до ближнього... Нехай, каже Він, перерветься служіння Мені, тільки б збереглась твоя любов, бо і те — жертва, коли хтось примиряється з братом. Тому-то Він не каже: примирися після принесення, або перед принесенням дару, але посилає примиритися з братом, коли дар лежить перед жертовником; і жертвопринесення вже розпочато».
Оскільки головною причиною звичайних вбивств у людському суспільстві завжди був, є і буде гнів на брата, то в Новому Заповіті забороняються не тільки самі вбивства, але і гнів, від якого вони походять. Спаситель переносить справу, так би мовити, із зовнішнього двору у внутрішній — у серце людини.
Вірш 25 – «суперник» – противник, обвинувач. Це позивач, що пред'являє позов до відповідача.
Вірш 26 – «кодрант» – дрібна монета. Сенс вислову той, що, як буває необхідне своєчасне примирення.
Вірш 27 – «не чини перелюбу» №3431 не зраджуй дружині, не порушуй подружньої вірності – 1Кор.6:18; Пр.6:27.
Вірш 28 - «з при́страстю» - №1937 - з гарячим бажанням, з сильним прагненням, з прагненням, з сильним пристрасним чуттєвим статевим потягом. «При́страсть» - Як.1:14-15; Вих.20:17; Пр.6:23-25; Йов.31:1-11.
Вірш 29 – «праве око», як і права рука, завжди цінніше.
- «вирви його» + вірш 30 «відсіки» - тут гіпербола. Ісус таким чином протвережує, що гріх – це дуже небезпечно і наслідки його дуже жорстокі.
Вірш 32 – «блуд» - №4202 («порнея») блудодійство, блуд (тобто будь-які незаконні сексуальні стосунки), позашлюбні зв'язки, розпуста, проституція. Блуд іноді пов'язаний з перелюбом. Може використовуватись стосовно повії, зарученої або заміжньої жінки, яка виявляється невірною.
- «змушує» - №4160 (ποιέω) робити, творити, створити, виробляти, виконувати; заставляти, штовхати, змушувати, спонукати, доводити, давати привід.
- «чинити перелюб» - №3431 та №3429 (μοιχεύω) перелюбствувати (порушувати подружню вірність, зраджувати чоловікові чи дружині), чинити розпусту.
- Мт.19:3-9; 1Кор.7:10-13.
Вірш 33 – Повтор.6:13; 10:20; 23:21-23; Лев.19:12; Чис.30:2.
Вірші 34-37 – Наше твердження має бути так, а наше заперечення — ні», тобто наші так і ні мають бути правдивими і гідними довіри, а не одночасними так і ні, або сьогодні так, а завтра ні. Як.5:12 «…братѝ мої, не кляніться ні нѐбом, ні землѐю, і нія́кою і̀ншою клятвою. Але ваше «та̀к» має бути «та̀к» і «ні̀» - «ні̀», щоб ва̀м не потра́пити під су̀д». Іс.65:16; Ієр.4:2.
Вірш 38 – Тут Ісус не протиставляє Себе Закону, але виступає проти особистої помсти євреїв. Потрібно нейтралізувати зло.
Вірш 41 - №3400 – римська миля = 1,5 км.
Вірш 42 – Рим.16:9; 2П.1:5.
Вірш 43 – «нена́видь ворога» - такого немає в Законі. Лев.19:18; Повтор.23:3-6. 1Ів.3:15.
Вірш 46 – - «митник» №5057 (τελώνης) митник, збирач податків.
Вірш 47 – «вітаєте» №782 – привітно зустрічаєте, радісно приймаєте.