Три притчі Христа про те, як Бог ставиться до загублених грішників
Притча про загублену вівцю Мт.18:11-14
І наближа̀лись до Ньо́го всі збирачі́ пода̀тків і грі̀шники, щоб послу̀хати Його.
А фарисѐї і кнѝжники висло́влювали невдово̀лення, ка̀жучи, що Він прийма́є грі̀шників і ї̀сть з ними!
І Він розпові́в їм цю прѝтчу, ка̀жучи:
Який чолові̀к із вас, маючи сто овѐць і загубѝвши одну з нѝх, хіба не зали́шить дев'яно́сто дѐв'ять в пустѐлі і чи не підѐ за тією, що загубѝлась, до́ки не зна̀йде її?
А, знайшо̀вши її, він з ра̀дістю кладе́ її на свої́ плѐчі
і, прийшо́вши додо̀му, склика́є дру̀зів і сусі̀дів, ка̀жучи їм: Пораді̀йте зі мною, бо я знайшо̀в мою́ вівцю̀, що загубѝлась!
Кажу̀ вам, що так са́мо і на нѐбі бу́де бі̀льше радості про одно́го грі̀шника, що ка̀ється, ніж про дев'яно́сто дев'ять пра̀ведників, які не мають потрѐби в покая́нні.
Притча про загублену драхму
Або яка жі̀нка, ма́ючи десять дра̀хм, якщо загу̀бить одну дра̀хму, хіба не запа́лює світѝльник і не підміта́є ді̀м, і не шука́є стара̀нно, до́ки не зна̀йде?
А знайшо̀вши, склика́є по̀друг і сусі̀док, ка̀жучи: Пораді̀йте зі мною, бо я знайшла̀ загу́блену дра̀хму!
Так са̀мо, кажу́ вам, буває ра̀дість і в Божих А̀нгелів про одно́го грі̀шника, що ка̀ється!
Притча про люблячого батька і двох синів
І щѐ сказа́в: У одно́го чолові̀ка було́ два синѝ.
І сказа̀в моло̀дший з них ба̀тькові: Ба̀тьку! Дай мені́ частину майна̀, яка налѐжить мені̀. І батько розділѝв між ними майно̀.
Через де́кілька дні̀в молодший сѝн, зібра̀вши все, ви́рушив в далеку краї̀ну і там розтра̀тив своє́ майно́, живучи́ розгу̀льно.
А коли він все розтра̀тив, в тій краї̀ні настав сильний го̀лод, і він почав бідува̀ти.
І він пішо̀в і приста̀в до одно́го з жителів тієї краї̀ни, а то̀й послав його на свої́ поля̀ па́сти свинѐй.
І він був би ра̀дий наїстись рожка̀ми, що свѝні їх їли, та ніхто не дава̀в йому.
Але́, отя̀мившись, він сказа̀в: Скільки на́йманих робітникі̀в у мо́го ба̀тька мають вдо̀сталь хлі́ба, а я̀ вмира́ю від го̀лоду.
Вста̀ну, піду́ до мо́го ба̀тька і скажу̀ йому: Ба̀тьку! Я згрішѝв проти нѐба і пе́ред тобо̀ю,
і вже не заслуго̀вую на те, щоб назива́тись твої́м сѝном. Приймѝ мене́ як одного́ з твої́х на́йманих робітникі̀в.
І, вста̀вши, він пішо́в до сво́го ба̀тька. І, коли він був ще далѐко, його ба̀тько поба̀чив його і змѝлувався; і, побі̀гши, ки́нувся йому́ на шѝю і цілува̀в його.
Сѝн же сказа̀в йому: Ба̀тьку! Я згрішѝв проти нѐба і перед тобо̀ю, і вже не заслуго̀вую на те, щоб назива́тись твої́м сѝном.
А батько сказа̀в свої́м раба̀м: Швидше принесі́ть найдоро́жчий о̀дяг і одягні̀ть його, і наді́ньте пѐрстень на його́ ру̀ку і взуття̀ на но́ги!
І приведі́ть відгодо́ване теля̀, і зарі̀жте; і дава́йте бу́демо ї̀сти й веселѝтись!
Бо цей мій сѝн був мѐртвий і ожѝв, був загу̀блений і знайшо̀вся! І почали́ веселѝтись!
А його ста̀рший син був на по̀лі. Коли ж він, поверта̀ючись, набли́зився до до̀му, то почув му̀зику і та̀нці.
І, покли́кавши одного́ зі слу̀г, запита̀в: Що це такѐ?
Він же сказа̀в йому: Твій бра̀т прийшов, і твій ба̀тько заколо́в відгодо́ване теля̀, бо отрѝмав його назад здоро̀вим.
А він розгні̀вався і не хоті̀в увійтѝ. Ба̀тько ж його, вѝйшовши, став умовля̀ти його.
Але він сказа̀в у ві́дповідь своє́му ба̀тькові: Ось, я стільки ро́ків служу̀ тобі́ і ніко̀ли не зневажа́в твої́х наказі̀в, а тѝ ніко̀ли не дав мені́ навіть козеня̀ти, щоб я міг повеселѝтися зі свої́ми дру̀зями!
А коли цей твій сѝн, який проїв твоє́ майно́ з пові̀ями, прийшо̀в, ти зарі́зав заради ньо́го відгодо́ване теля̀!
Він же сказа̀в йому: Дитѝно моя́! Ти завждѝ зі мною, і всѐ, що нале́жить мені̀, є твої̀м!
Алѐ так, як цей бра̀т твій був мѐртвий і ожѝв, був загу̀блений і знайшо̀вся, - треба було́ раді̀ти і веселѝтись!