Марія помастила Ісуса дорогою ароматною нардовою олією
А за шість днів до Па̀схи прийшо́в Ісус до Віфа̀нії, де був Ла̀зар, якого Ісус воскреси́в з мѐртвих.
Там приготува́ли Йому вечѐрю, і Ма̀рфа накрива́ла на сті̀л, а Ла̀зар був одним з тѝх, хто був з Ним за столо̀м.
Тоді Марі̀я, взя́вши фунт справжньої дорогова́ртісної запашно́ї олі̀ї з на́рду, пома́зала но̀ги Ісуса і ви́терла Його но́ги свої́м воло̀ссям; і ді̀м напо́внився арома̀тами від запашно́ї олі̀ї.
А один з Його у̀чнів, Юда Си́монів Іскаріо̀т, який збира́вся вѝдати Його, ка̀же:
Чому́ б не прода̀ти цю запашну́ олі̀ю за триста дина̀ріїв і не розда́ти вбо̀гим?
Одна́к він сказав це не тому̀, що дба̀в про вбо̀гих, а тому́, що був крадіє̀м, і, ма́ючи при собі́ грошову́ скрѝньку, він кра̀в тѐ, що туди кла̀ли.
А Ісус сказа̀в: Залѝш її, бо вона зберегла̀ це на день Мого́ похова̀ння.
Адже́ вбо̀гих ви завждѝ ма́єте з собою, а Менѐ не завждѝ ма́єте.
А числе́нний на́товп з юдѐїв дізна́вся, що Він та̀м, і прийшо̀в не тільки заради Ісу̀са, але щоб побачити і Ла̀заря, якого Він воскреси́в з мѐртвих.
Тоді первосвящѐники змо́вились вбити і Ла̀заря,
бо через ньо̀го багато хто відхо̀див від юдѐїв і вірив в Ісу̀са.
Ісус тріумфально в’їжджає на ослику в Єрусалим
Мт.21:1-11; Мр.11:1-11; Лк.19:29-40
Наступного дня̀ велика кількість людѐй, що прийшли́ на свя̀то, почу̀вши, що Ісус йде до Єрусалѝма,
взяли́ па́льмові гілкѝ й ви́йшли Йому назу̀стріч, та й почали́ крича̀ти: Сла̀ва! Благословѐнний То̀й, Хто йде в ім'я́ Го̀спода, і Цар Ізра̀їля!
А Ісу̀с, знайшо́вши о̀слика, сі̀в на ньо́го, як напѝсано:
«Не бі̀йся, до́чко Сіо̀ну! Ось, твій Ца̀р іде, сидячи́ на молодо́му о̀слику!»
Його у̀чні споча́тку не зрозумі̀ли цього́; а коли Ісус просла̀вився, тоді згада̀ли, що так було́ напѝсано про Ньо́го, і це зробѝли Йому.
І на̀товп, що був з Нѝм, коли Він покли́кав Ла̀заря з гробнѝці і воскреси́в його з мѐртвих, сві̀дчив про це.
Тому́ й вѝйшов Йому назустріч наро̀д, бо почу̀в, що Він зроби́в такий чудоді́йний зна̀к.
А фарисеї говорѝли між собою: Ви ба̀чите, що від ва̀с немає жодної ко̀ристі! Ось весь сві̀т пішо́в за Нѝм!
Греки шукають побачити Ісуса
Серед тѝх, хто прийшо́в поклонѝтись на свято, були́ де́які грѐки.
Вони підійшли́ до Пилѝпа, який був з Галіле́йської Віфсаї̀ди, і попросѝли його, ка̀жучи: «Па̀не! Мѝ хочемо поба́чити Ісу̀са».
Пилип ідѐ й каже Андрі̀ю; а потім Андрій і Пилип прихо̀дять і ка̀жуть про це Ісу̀су.
Ісус говорить наперед про Свою смерть
А Ісус відповіда̀є їм, ка̀жучи: Настав ча̀с просла̀витись Лю́дському Сѝну.
І̀стинно, і̀стинно кажу́ вам: Якщо пшени́чне зерно̀, впавши в зѐмлю, не помрѐ, то воно зали́шиться однѐ; а якщо помрѐ, то прино́сить бага̀то пло́ду.
Хто лю̀бить своє́ життя̀, той його погу̀бить; а хто нена̀видить своє́ життя в цьо́му сві̀ті, той збережѐ його для ві̀чного життя̀.
Хто слу̀жить Мені́, той нехай ідѐ за Мною; і де Я̀, там бу̀де і Мій слуга̀. Хто слу̀жить Мені́, того́ вшану́є Ба̀тько.
Моя́ душа̀ зараз стриво̀жена. І що̀ Мені́ сказа̀ти? Ба̀тьку! Вряту̀й Мене́ від цієї годѝни? Але заради цьо̀го Я і прийшо̀в на цю годѝну.
Ба̀тьку! Просла̀в Твоє́ ім'я́! Тоді з неба пролуна́в го̀лос: І просла̀вив, і щѐ просла́влю!
А наро̀д, що стоя́в і чув це, сказа̀в: Це був грі̀м! А і̀нші говорѝли: А̀нгел говори́в до Ньо́го!
Ісус сказа̀в у ві́дповідь: Не для Мѐне був цей го̀лос, а для ва̀с.
Тепѐр настав су̀д цьому́ сві̀ту; тепѐр князь цього́ сві̀ту бу́де ви́гнаний гѐть.
І коли Я бу́ду пі̀днятий від землі́, всіх прива́блю до Сѐбе.
А цѐ Він говорѝв, даючи́ зрозумі̀ти, якою смѐртю Він помрѐ.
Невіра єврейського народу
Наро̀д же відпові̀в Йому: «Ми чу̀ли із Закону, що Христо̀с залиша́ється наві̀чно. Як же Ти ка̀жеш, що Лю́дський Сѝн має бути пі̀днятий? Хто̀ ж Цей Лю́дський Сѝн?»
Тоді Ісус сказа̀в їм: Ще на короткий ча̀с Світло є серед ва̀с. Ході̀ть, до́ки є Сві̀тло, щоб не охопи́ла вас тѐмрява; а хто хо́дить в тѐмряві, той не зна̀є, куди йдѐ.
Доки Світло з ва̀ми, ві̀рте у Світло, щоб ви були́ сина̀ми Сві́тла. Ісус сказа̀в це і, відійшо̀вши, прихова̀вся від них.
Хоча стільки чудоді́йних зна̀ків Він зробѝв перед нѝми, вони не ві̀рили в Ньо́го,
щоб збуло́ся слово пророка Іса̀ї, яке він сказа̀в: «Го̀споди! Хто̀ пові̀рив почу̀тому від нас, і кому̀ була́ я̀влена Господня рука̀?»
Вони не моглѝ ві̀рити, бо, як щѐ сказав Іса̀я:
«Він засліпи́в їм о̀чі і зроби́в їхнє серце кам’янѝм, щоб вонѝ не поба́чили очѝма, не зрозумі́ли сѐрцем і не наверну̀лися, щоб Я їх зцілѝв».
Це сказав Іса̀я, бо побачив Його сла̀ву і сказа̀в про Ньо́го.
Одна́к навіть і з нача̀льників багато хто пові̀рив у Нього; але заради фарисѐїв не визнава̀ли Його відкрѝто, щоб не бу́ти ви́ключеними з синаго̀ги,
бо полюби́ли лю́дську сла̀ву бі̀льше, ніж славу Бо̀жу.
А Ісус голосно промо̀вив і сказа̀в: Хто ві̀рить в Мѐне, той не лише́ в Мѐне ві̀рить, але тако́ж і в То́го, Хто Мене́ посла̀в.
І хто бачить Менѐ, той бачить тако́ж і Того̀, Хто Мене́ посла̀в.
Я̀, Сві̀тло, прийшо́в у сві̀т, щоб ко̀жен, хто ві̀рить в Ме́не, не залиша̀вся в те́мряві.
І якщо хтось почу̀є Мої́ слова̀ і не вѝконає їх, Я не суджу̀ його́, бо Я прийшо́в не судѝти світ, а спастѝ світ.
Хто відкида̀є Мене́ і не прийма́є Мої́х слі̀в, той ма̀є собі́ суддю́: Сло̀во, яке Я говорѝв, воно̀ бу́де судѝти його в останній дѐнь.
Бо Я говори́в не Сам від Сѐбе, але Ба̀тько, що посла̀в Мене́, Ві̀н дав Мені за̀повідь, що̀ сказа́ти і що говорѝти.
І Я зна̀ю, що Його за̀повідь — це вічне життя̀. Тому̀, що Я говорю̀, говорю́ та̀к, як сказав Мені́ Ба̀тько.