Смерть і воскресіння Лазаря
Був же хворий один чолові̀к, Ла̀зар з Віфа̀нії, з села́ Марі̀ї і її сестри́ Ма̀рфи.
А Марі̀я, якої брат Лазар був хво̀рий, була́ та, яка пома́зала Го̀спода дорогоці́нною паху́чою олі̀єю і ви́терла Його но̀ги свої́м воло̀ссям.
Тому́ се́стри посла̀ли до Нього, ка̀жучи: Го̀споди! Ось, кого́ Ти лю̀биш, хво̀рий.
А Ісус, почу̀вши, сказа̀в: Ця хворо̀ба не на смѐрть, а для Божої сла̀ви, щоб через нѐї просла̀вився Божий Сѝн.
Ісу̀с же люби́в Ма̀рфу та її сестру̀, і Ла̀заря.
Коли ж Він почу̀в, що Лазар хво̀рий, то залиши́вся в то́му мі̀сці, де перебува̀в, ще на два дні̀.
По́тім, після цьо̀го, ка̀же у̀чням: Ході́мо зно̀ву в Юдѐю.
Учні ка̀жуть Йому: Вчѝтелю! Що́йно юдѐї намага́лись поби́ти Тебе́ камі̀нням, і Ти зно̀ву йдѐш туди́?
Ісус відпові̀в: Хіба не двана̀дцять годин у дні? Хто хо́дить вдѐнь, той не спотика̀ється, бо бачить сві̀тло цього́ сві̀ту;
а хто хо́дить вночі̀, той спотика̀ється, бо нема̀є в ньому сві̀тла.
Сказа̀вши це, Він ка̀же їм після цьо̀го: Наш дру̀г, Ла̀зар, засну̀в; але Я йду розбудѝти його.
Тоді Його у̀чні сказа̀ли: Го̀споди! Якщо засну̀в, то оду̀жає.
Але Ісу̀с сказа́в про його смѐрть, а вони поду̀мали, що Він гово́рить про звича́йний со̀н.
І тоді̀ Ісус сказа́в їм пря̀мо: Ла̀зар помѐр.
І Я раді̀ю за вас, що Мене́ там не було̀, щоб ви пові̀рили. Але ході̀мо до ньо́го.
Тоді Хома̀, зва́ний Близнюко̀м, сказа̀в співу̀чням: Ході̀мо, щоб і на̀м помѐрти з Ним.
А прийшо̀вши, Ісус вѝявив, що Лазар вже чотири дні̀ в гробни́ці.
Віфа̀нія ж була́ недале́ко від Єрусалѝма, ста́діях в п'ятна̀дцяти (близько 3 км);
і багато хто з юдѐїв прийшо́в до Ма̀рфи і Ма̀рії, щоб вті́шити їх в скорбо̀ті за їхнім бра̀том.
Тоді Ма̀рфа, почувши, що йде Ісу̀с, ви́йшла Йому назу̀стріч; а Марі̀я сиді́ла вдо̀ма.
І Ма̀рфа сказа̀ла Ісусу: Го̀споди! Якби Ти був ту̀т, не помѐр би мій бра̀т.
Але й тепѐр знаю, що всѐ, чого́ Ти попро̀сиш у Бога, Бог да̀сть Тобі́.
Ісус ка̀же їй: Воскрѐсне твій брат.
Марфа ка̀же Йому: Я зна̀ю, що він воскре́сне у воскресі̀нні, в останній дѐнь.
Ісус сказа̀в їй: Я̀ — Воскресі̀ння і Життя̀; хто ві̀рить в Ме́не, то навіть якщо й помрѐ, оживѐ.
І кожен, хто живѐ і ві̀рить в Ме́не, не помре́ наві̀ки в жодному ра̀зі. Чи ві̀риш ти цьо̀му?
Вона ка̀же Йому: Та̀к, Господи! Я ві̀рю, що Ти Христо̀с, Божий Сѝн, Який має прийти́ в сві̀т.
І, сказа̀вши це, вона пішла̀ і покли́кала таємно свою́ сестру Марі̀ю, сказа̀вши: Вчѝтель прибу́в і клѝче тебе́.
Вона̀, як тільки це почу̀ла, поспі́шно вста̀ла й пішла̀ до Ньо́го.
А Ісу̀с ще не увійшо̀в у село́, але був в то́му мі̀сці, де зустрі́ла Його Ма̀рфа.
Тоді юдѐї, які були́ з нею в до̀мі і втіша̀ли її, поба̀чивши, що Марія поспі́шно вста̀ла й вѝйшла, пішли за нѐю, поду̀мавши, що вона пішла́ до гробнѝці, щоб там попла̀кати.
Марі̀я ж, прийшо́вши тудѝ, де був Ісу̀с, і поба̀чивши Його, впа́ла до Його ні̀г, ка̀жучи Йому: Го̀споди! Якби́ Ти був ту̀т, не помѐр би мій бра̀т.
А Ісу̀с, коли поба̀чив її̀, що вона пла̀че, і пла́чуть юдѐї, що прийшли́ з нею, Са̀м засумува́в ду̀хом і розхвилюва̀вся,
і сказа̀в: Дѐ ви покла̀ли його? Вони ка̀жуть Йому: Го̀споди! Йдѝ й подивѝсь.
Ісус запла̀кав.
Тоді юдеї сказа̀ли: Дивѝсь, як Він любѝв його.
А дѐякі з них сказа̀ли: Хіба не мі̀г Він, Який відкри́в очі сліпо̀му, зроби́ти та̀к, щоб і цѐй не помѐр?
Ісу̀с же, знову суму̀ючи в Собі́, прихо́дить до гробнѝці. То була́ печѐра, і до нѐї був прикла́дений ка̀мінь.
Ісус ка̀же: «Забері̀ть ка́мінь». Ма̀рфа, сестра помѐрлого, ка̀же Йому: Го̀споди, вже смердѝть, бо він та̀м вже чотири дні̀.
Ісус сказа̀в їй: Хіба Я не сказа̀в тобі́, що, якщо пові̀риш, то поба̀чиш Божу сла̀ву?
Тоді забра̀ли камінь від пече́ри. А Ісу̀с підня́в очі до нѐба і сказа̀в: Ба̀тьку! Я дя̀кую Тобі́, що Ти почу̀в Мене́!
Хоча Я і зна̀в, що Ти завждѝ чуєш Мене́, але сказа̀в це зара́ди наро̀ду, що стої́ть тут, щоб вони пові̀рили, що Тѝ посла́в Менѐ!
І, сказа̀вши це, Він покли́кав гучни́м го̀лосом: Ла̀зарю! Вихо̀дь!
І вѝйшов помѐрлий, обмо́таний по рука́х і нога́х похоро́нною тканѝною, і його облѝччя було́ обв’я́зане ху̀сткою. Ісус ка̀же їм: Розв'яжі̀ть його, нехай ідѐ.
Тоді багато хто з юдѐїв, що прийшли́ до Марі̀ї й побачили, що̀ зроби́в Ісу̀с, пові̀рили в Ньо́го.
Первосвященики і фарисеї змовились вбѝти Ісуса
А де́які з нѝх пішли́ до фарисѐїв і розповілѝ їм, що̀ зроби́в Ісу̀с.
Тоді первосвяще́ники та фарисе́ї скли́кали Верхо́вний Су̀д і говорѝли: Що нам робѝти? Адже́ Цей Чолові̀к ро́бить багато чудѐс!
Якщо залѝшимо Його так, то всі пові̀рять в Ньо́го, і при́йдуть рѝмляни та захо́плять і наше мі̀сто, і наро̀д.
А один з нѝх, Кая̀фа, бу́дучи того́ року первосвящѐником, сказа̀в їм: Ви нічо́го не зна̀єте
і не мірку̀єте, що для нас кра̀ще, щоб одѝн чоловік поме́р за наро̀д, а не вѐсь народ загѝнув.
А цѐ він сказа́в не сам від сѐбе, але, бу́дучи того року первосвящѐником, пророкува̀в, що Ісу̀с має поме́рти за наро̀д,
і не тільки за наро̀д, але щоб і розсі̀яних Божих дітѐй зібра́ти в одне ці̀ле.
З цьо́го дня̀ вони ви́рішили вбѝти Його.
Тому́ Ісус вже не ходи́в се́ред юдеїв відкрѝто, а пішо́в звідти в місцѐвість, яка неподалі́к від пустѐлі, в мі̀сто, що назива́лось Єфрѐм, і там залиша́вся з у̀чнями.
Наближа́лася ж юдейська Па̀сха, і багато хто з усієї краї̀ни прийшо́в до Єрусалѝма пе́ред Пасхою, щоб очѝститись.
Тоді шука́ли Ісу̀са і, стоячи́ в хра̀мі, говорѝли між собою: Як ви ду̀маєте, чи при́йде Він взагалі̀ на свя̀то?
А первосвящѐники та фарисѐї ви́дали нака̀з, що, якщо хтось дізна́ється, дѐ Він, той нехай повідо̀мить, щоб вони заарештува̀ли Його.