Прибо́ркання свого язика
Братѝ мої́! Не бага̀то хто става́йте вчителя̀ми, зна̀ючи, що ми отри́маємо бі̀льший о̀суд,
бо всі̀ ми багато грішимо̀. Хто не гріши́ть сло̀вом, той - людина зрі̀ла, зда́тна прибо́ркати і все ті̀ло.
Бо якщо ми вклада́ємо вуздѐчки в рот ко̀ням, щоб вони підкоря̀лись нам, то ми керу̀ємо й усім їхнім ті̀лом.
Ось, і кораблі̀, хоча вони насті́льки величѐзні й гна́ні могутніми вітра̀ми, та керу̀ються дуже маленьким кермо̀м, куди хоче керма̀нич.
Так са́мо і язѝк - малѐнький член ті́ла, але бага̀то хва́литься. Ось насті́льки мали́й вого̀нь підпа́лює такий великий лі̀с!
І язѝк - вого̀нь. Бу́дучи сві́том непра̀вди, язѝк розташо́ваний та̀к се́ред наших члѐнів, що пляму́є все ті̀ло і розпа́лює ко́ло життя̀, са̀м запа́люючись від пѐкла.
Адже́ будь-яки́й вид зві̀рів, птахі̀в, рептѝлій і морськи́х тварѝн прибо́ркується і прибо́рканий лю̀дством,
а язѝк прибо́ркати ніхто̀ з людей не мо̀же. Цѐ - нестри́мне зло̀. Ві̀н напо́внений смертоно́сною отру̀тою.
Нѝм благословля́ємо Го̀спода й Ба̀тька, і нѝм проклина́ємо людѐй, ство̀рених за Божою подо́бою.
З тих сами́х у̀ст вихо́дить благословѐння і прокля̀ття. Не повѝнно, братѝ мої́, цього̀ бу̀ти.
Хіба течѐ з одно́го й того́ ж о́твору джерела̀ соло́дка й гірка́ вода̀?
Не мо̀же, братѝ мої́, інжѝрне дерево прино́сити маслѝни або виногра́дна лоза̀ - інжѝр. Не може і соло̀не джерело̀ дава́ти соло̀дку воду.
Мудрість земна́ й мудрість, яка від Бога
Хто̀ се́ред вас му̀дрий та досві̀дчений? Доведѝ це свої́ми діла̀ми через до́бру поведі̀нку з мудрою ла̀гідністю.
Але́ якщо в своє́му сѐрці ви ма́єте гірку́ за̀здрість і супѐрництво, то не хвалі̀ться й не бреші̀ть проти і̀стини.
Це не є̀ мудрість, яка схо́дить звѐрху, але земна̀, душѐвна, бі̀сова.
Бо де за̀здрість і супѐрництво, там бѐзлад і всяка погана спра̀ва.
Але му̀дрість, яка схо́дить звѐрху, перш за всѐ, чѝста, по̀тім миролю̀бна, скро̀мна, посту̀плива, по́вна співчуття̀ й добрих плоді̀в, неуперѐджена і невда̀вана.
Плід же справедлѝвості з мѝром засіва́ється в тѝх, які ство̀рюють мир.