Апостоли на Єрусалимському соборі визнаю́ть істинність пропові́дуваного Павло́м Єва́нгелія для язичників
По̀тім, че́рез чотирна́дцять ро̀ків, я зно̀ву пішо́в до Єрусалѝма з Варна̀вою, взя́вши з собою і Тѝта.
А пішо̀в я вна́слідок відкриття̀, і предста̀вив їм на ро́згляд Єва̀нгеліє, яке я пропові́дую се́ред язѝчників, а найвидатні̀шим предста́вив наодѝнці, - чи не дарѐмно я біжу̀ чи бі̀г.
Одна́к на́віть Тѝта, який був зі мно̀ю, хоча він і грѐк, вони не приму̀шували до обрі̀зання.
А тає́мно прони́клим лжебрата̀м, які прокра̀лись до нас, щоб підсте́жити за нашою свобо̀дою, яку ми ма́ємо в Христі́ Ісу̀сі, щоб понево̀лити нас,
ї̀м ми ні на мѝть не поступѝлись і не підкорѝлись, щоб і́стина Радісної Зві̀стки зберегла̀сь у вас.
А з тѝх, хто видатнѝй чи́мось, якими б не були́ вони колѝсь, для мѐне не має жо́дного зна̀чення, адже́ Бог не дѝвиться на зо̀внішність людини. І видатні̀ не додалѝ до мо́го нічо̀го.
А, навпакѝ, поба̀чивши, що мені̀ вві́рена Радісна Зві́стка для необрі̀заних, як Петру̀ для обрі̀заних -
бо То̀й, Хто сприя̀в Петру̀ в апо́стольстві для обрі̀заних, сприя̀в і мені̀ для язѝчників, -
і, дізна̀вшись про да́ну мені́ благода̀ть, Яків, Кифа та Іван, які вважа́ються стовпа̀ми, подали́ мені́ і Варна́ві праву ру̀ку на знак зго̀ди, щоб на̀м йти до язѝчників, а ї̀м - до обрі̀заних,
тільки щоб мѝ пам'ята́ли про бі̀дних, що я̀ якра́з і намага̀вся вико̀нувати.
Павло публічно докори́в Петру в лицемірстві
Одна̀к, коли Петро прийшо́в до Антіо̀хії, то я прямо в облѝччя вѝступив проти ньо̀го через тѐ, що він заслуго́вував на о̀суд.
Адже́, до то̀го, як прибули́ де́які від Я̀кова, він їв ра́зом з язѝчниками. А коли ті прийшлѝ, він став сторонѝтись та відмежо̀вуватись, боячи́сь тѝх, які з обрі̀заних.
Ра́зом з нѝм прикида́лись і рѐшта юдеїв, так що на́віть Варна̀ва був захо́плений їхнім лицемі̀рством.
Та коли я поба̀чив, що вонѝ не йду̀ть прями́м шляхо̀м в зго́ді з і́стиною Єва̀нгелія, я сказа̀в Петру в прису́тності всі̀х: «Якщо тѝ, бу́дучи юдѐєм, живе́ш по-язѝчницькому, а не по-юдѐйському, то я̀к же ти язѝчників приму́шуєш жити по-юдѐйському?».
Мѝ - за похо̀дженням юдѐї, а не з язѝчників грі̀шники.
Одна́к же, дізна̀вшись, що людина отри́мує вѝправдання не за допомо́гою діл Зако̀ну, а тільки через ві̀ру в Ісуса Христа̀, і мѝ пові́рили в Христа Ісу̀са, щоб бути ви́правданими че́рез віру в Христа̀, а не че́рез діла̀ Зако̀ну, бо через діла̀ Зако̀ну не бу́де вѝправдана жо̀дна людина.
Якщо ж, пра̀гнучи бути ви́правданими через Христа̀, ми й са̀мі ви́явились грі̀шниками, то хіба́ Христо̀с є служи́телем гріха̀? В жо́дному ра̀зі!
Бо якщо я зно̀ву відно́влюю тѐ, що я зруйнува̀в, то я дово̀джу, що я злочѝнець.
Адже́, завдяки́ Зако̀ну, я помѐр для Зако̀ну, щоб жѝти для Бо̀га.
Я розіп'я̀вся ра́зом з Христо̀м. І вже не я̀ живу, а живѐ в мені́ Христо̀с. А що я̀ за́раз живу́ в ті̀лі, то живу́ ві̀рою в Божого Сѝна, Який полюбѝв мене́ і відда́в Себѐ заради мѐне.
Я не відкида̀ю Божу благода̀ть. Адже́ якщо ми отри́муємо вѝправдання через Зако̀н, в такому вѝпадку Христос помер дарѐмно.