Павла́ відправляють до Італії в Рим. Шлях з Кесарії
до острова Мальта
А коли було́ вѝрішено, що ми відплива́ємо до Іта̀лії, то Павла̀ та де́яких і̀нших ув'я́знених передали́ нача́льнику над со̀тнею А́вгустового по̀лку на ім'я Юлій.
І, підня́вшись на адрамі́тський корабѐль, ми вѝрушили, ма́ючи на́мір плисти́ біля азі́йських мі̀сць. З нами був Ариста̀рх, македо́нянин з Фессало̀ніки.
Наступного дня̀ ми припливли́ до Сидо̀ну. Ю̀лій же, пово́дячись з Павло́м людинолю̀бно, дозво́лив йому сходи́ти до дру̀зів і скориста́тись їхньою опі̀кою.
А по̀тім, відплѝвши зві́дти, ми попливли́ вздовж Кі̀пру, через зустрі́чні вітрѝ,
і, перепли́вши море навпро́ти Кілі̀кії та Памфі̀лії, припливли́ до Лікійських Мі̀рів.
І та̀м нача́льник над со́тнею во̀їнів, знайшо́вши олександрі́йський корабѐль, що плив до Іта̀лії, посади́в нас на ньо̀го.
І повільно пла́ваючи багато дні̀в і, насилу діста́вшись до Кнѝда, через несприя́тливий нам ві̀тер ми попливли́ вздовж Крѝта навпро́ти Салмо̀ни.
Наси́лу пробра́вшись вздовж ньо̀го, ми припливли́ до одно́го мі̀сця, що назива́лось Хороші Прѝстані, побли́зу якого знахо́дилось місто Ласѐя.
Але оскі́льки мину́ло достатньо ча̀су, і плавання вже було́ небезпѐчним, бо і пі̀ст вже мину́в, то Павло́ ра̀див,
ка̀жучи їм: Чолові̀ки! Я ба̀чу, що це плавання бу́де зі шко̀дою і з великою втра̀тою не тільки для вантажу̀ і корабля̀, але й для нашого життя̀.
Але нача́льник над со́тнею во̀їнів більше довіря́в капіта̀ну і власнику корабля̀, ніж слова́м Павла̀.
А оскі́льки при́стань не була̀ пристосо́вана до зимі̀влі, то багато хто дава́в пораду відплистѝ звідти, щоб, якщо можлѝво, діста́тись до Фі̀ніка і перезимува́ти в кри́тській прѝстані, зве́рненій до півдѐнного за̀ходу і півні̀чного за̀ходу.
Буря на морі
Одна́к поду́в півде́нний ві̀тер, і вони, поду̀мавши, що вже отри́мали ба̀жане, вѝрушили і попливли́ вздовж Крѝту, трима́ючись ближче до бѐрега.
Але невдо́взі проти ньо́го обру́шився урага̀нний вітер, зва́ний евракіло̀н.
І корабе́ль схопи́ло та̀к, що він не мі̀г протистоя́ти ві̀тру, і, відда̀вшись йому, ми носѝлись.
А проні́сшись повз один острівѐць, що назива́вся Кла̀вдою, ми ле́две могли утри́мати контроль над шлю̀пкою.
Підня̀вши її, вони почали́ використо́вувати допоміжні́ за̀соби і обв'я́зувати корабѐль. Побо̀юючись, щоб не сісти на мілину́ в Сі̀рті, спусти́ли па̀рус і таким чи́ном носѝлись.
Наступного дня̀, через тѐ, що нас сильно ки́дало бу̀рею, вони почали́ викида́ти ванта̀ж,
а на трѐтій день ми власнору́ч повикида́ли за борт корабе́льні сна̀сті.
Але́ оскі́льки багато днів не з'явля́лись ні со̀нце, ні зіркѝ, і натиска́ла чимала́ бу̀ря, то наоста́нку почала́ зника̀ти у нас вся́ка надія на поряту̀нок.
Павло підбадьорює всіх, хто знаходиться з ним на кораблі
І оскі́льки всі довго не ї̀ли, то Павло́, вста̀вши посере́д них, сказа̀в: Чолові̀ки! Треба було́ послу̀хатись мене́ і не відплива̀ти від Кри́та, чим і уни́кнули б цієї шко̀ди і втра̀ти.
Але тепе́р переко́ную вас підбадьо̀ритись, бо жодна людѝна з вас не загѝне, а тільки корабѐль.
Бо Ангел Бо̀га, Якому я налѐжу і Якому служу̀, з'явѝвся мені́ цієї но́чі,
ка̀жучи: Не бі̀йся, Па̀вле! Ти повинен поста́ти пе́ред кѐсарем, і ось, Бог подарува̀в тобі́ всіх, хто пливѐ з тобою.
Тому́ підбадьо̀ртесь, чолові̀ки, бо я ві̀рю Богу, що бу̀де так, як мені́ було́ ска̀зано!
Але нас має ви́кинути на якийсь о̀стрів.
А коли наста́ла чотирна̀дцята ніч, як ми носи́лися в Адріати́чному мо̀рі, близько опі̀вночі моряки́ почали́ здога̀дуватись, що наближа́ються до яко́їсь землі̀.
І ви́мірявши глибину̀, вони ви́явили два́дцять са̀жнів; по̀тім на невели́кій ві̀дстані, ви́мірявши зно̀ву, ви́явили п'ятна̀дцять са́жнів.
Побо̀юючись, щоб не потра́пити на скеля́сті місця̀, вони ки́нули з корми́ чотири я̀корі і чека́ли, щоб наста́в дѐнь.
А коли моряки́ намага́лись втектѝ з корабля і спуска́ли на море шлю̀пку, ро́блячи вѝгляд, ніби хочуть ки́нути якорі́ з но̀са,
Павло сказа̀в нача́льнику над со̀тнею і во̀їнам: Якщо вони не залѝшаться на кораблі, то ви не змо̀жете врятува́тись.
Тоді во̀їни відсікли́ моту̀зки в човна́ і дали́ йому впа̀сти.
А перед наста́нням дня̀ Павло́ почав вмовля̀ти всіх прийня́ти ї̀жу, ка̀жучи: Сьогодні чотирна́дцятий дѐнь, як ви перебува́єте в очі̀куванні і залиша́єтесь без ї̀жі, нічо́го не ї̀вши.
Тому́ прошу̀ вас прийня́ти їжу, бо це послу́жить для вашого поряту̀нку; бо в жодного з вас не пропаде́ і волосѝна з головѝ.
І, сказа̀вши це, він взяв хлі̀б, подя́кував Бо̀гу перед усіма́ і, розлама̀вши, почав ї̀сти.
Тоді всі підбадьо̀рилися і са̀мі прийняли́ ї̀жу.
Було̀ ж усіх нас на кораблі̀ двісті сімдеся́т шість чолові̀к.
А наївшись ї̀жею, вони почали́ поле́гшувати корабѐль, викида́ючи пшени́цю в мо̀ре.
Коли ж наста́в дѐнь, вони не впізнава̀ли землі́, а помі́тили тільки яку́сь зато̀ку, що ма́ла піща́ний бѐрег, до якого і вѝрішили, якщо змо̀жуть, прича̀лити з корабле́м.
І, ви́кинувши якорі̀, вони залиши́ли їх в мо̀рі і, одночасно розв'яза́вши моту́зки кермі̀в і підня́вши передній па̀рус за ві̀тром, взя́ли курс до бѐрега.
Але, потра́пивши на піща́ну мілину̀, що омива́лася з обох бокі́в мо̀рем, вони посади́ли на нѐї корабе́ль. Ніс загру̀з і залиши́вся нерухо̀мим, а корма̀ почала́ розбива̀тися силою хвѝль.
Воїни прийняли́ рішення вбѝти ув'я́знених, щоб ніхто не уплѝв і не вті̀к.
Але нача́льник над со́тнею во̀їнів, бажа́ючи врятува̀ти Павла́, перешко̀див їм в цьо́му на̀мірі і наказа́в тим, хто вміє пла̀вати, пѐршими ки́нутись в море і вибира́тись на су̀шу,
рѐшті ж рятува́тись кому́ на до̀шках, а кому́ на будь-чо́му від корабля̀. І таким чи́ном всі̀ врятува́лись на зѐмлю.