Павло хоче, щоб коринфянам стала відома його турбота про них
перед Богом
Тому̀, лю̀бі, ма́ючи ці обіця̀нки, очѝстьмо себе́ від вся́кого забру́днення ті̀ла і ду̀ха, зді́йснюючи освя̀чення з тре́петною поша̀ною до Бо̀га.
Вмісті̀ть нас. Ми ніко́го не обра̀зили, ніко́му не нашко̀дили, ні від ко́го не шукали вѝгоди.
Я кажу́ не на о̀суд; адже́ я раніше сказа̀в, що вѝ - в наших серця̀х, щоб нам ра́зом помѐрти, і ра́зом жѝти.
В ме́не вели́ка впѐвненість у вас, я багато хвалю̀сь вами; я напо́внений вті̀хою, перепо́внений ра̀дістю серед всіх наших скорбо̀т.
Адже́, коли ми прийшли́ до Македо̀нії, наше ті̀ло не мало нія́кого спо̀кою, але ми були́ зда́влені з усіх бокі̀в: ззо̀вні - бѝтви, всерѐдині - страхѝ.
Але Бо̀г, Який втіша́є пригні̀чених, вті̀шив нас прибуття́м Тѝта;
і не ті̀льки його прибуття̀м, а й вті̀хою, якою він вті̀шився завдяки́ ва̀м, перека́зуючи нам про ваше пра̀гнення, про ваш пла̀ч, про вашу стара̀нність по відно́шенню до мѐне, так що я ще бі̀льше зраді́в.
Хоча я і засмутѝв вас посла̀нням, не шкоду̀ю про це, навіть якщо і пошкодува̀в було́; бо бачу, що засмутѝло вас те посла̀ння, хоч і ненадо̀вго.
За́раз я раді̀ю не тому̀, що ви засмутѝлись, а тому̀, що ви засмути́лись на покая̀ння; оскі́льки ви засмутѝлись згідно з волею Бо̀га, тому́ анітро̀хи не зазна́ли від нас шко̀ди.
Бо печа̀ль згідно з волею Бо̀га поро́джує покая̀ння, про що не шкоду̀ють, яке веде́ до спасі̀ння, а сві̀тська печаль поро́джує смѐрть.
Адже́ са́ме тѐ, що ви засмутѝлися згідно з волею Бо̀га, диві̀ться, яку ви́кликало в вас стара̀нність, який за̀хист, яке обу́рення винува̀тим, який стра̀х, яке пра̀гнення, яку актѝвність, яке покара̀ння! В усьо̀му ви показа̀ли себе́ чѝстими в цій спра̀ві.
Хоча я й написа̀в вам, то цѐ не зара́ди то́го, хто обра̀зив, і не зара́ди обра̀женого, а для то̀го, щоб вам стало відо̀мим наше піклува̀ння про вас перед Бо̀гом.
Через цѐ ми вті̀шились вашою вті̀хою. А крім нашої вті̀хи, ми ще бі̀льше зраді̀ли радості Тѝта, оскі́льки ви всі заспоко̀їли його дух.
Бо, якщо я чи́мось похвалѝвся про вас перед нѝм, то не осоро̀мився, але як всѐ, що ми вам говорѝли, було́ пра̀вдою, так і перед Тѝтом наша похвала̀ ви́явилась пра̀вдою.
І його сѐрце ще бі̀льше прихѝльне до вас, коли він зга́дує про слухня̀ність всіх вас, як ви прийнялѝ його з поша̀ною і трѐпетом.
Я раді̀ю, що в усьо̀му можу покла̀стись на вас.