Павло про своє апостольське служіння
О̀сь чому́, ма́ючи це служі̀ння як ті̀, що отри́мали помѝлування, ми не па́даємо ду̀хом;
але ми відмо̀вились від прихо́ваних гане́бних ді̀л, не вдаючи́сь до хѝтрощів і не спотво́рюючи Боже Сло̀во, а відкрива́ючи і̀стину, представля́ємо себе́ со́вісті кожної людѝни перед Бо̀гом.
Якщо ж наша про́повідь Радісної Зві̀стки і закрѝта, то закри́та для тих, хто гѝне,
для тих, хто не ві̀рить, у яких бог цього́ сві̀ту осліпи́в ро̀зум, щоб для нѝх не зася́яло світло про́повіді Радісної Зві̀стки про славу Христа̀, Який є о́бразом Бо̀га.
Адже́ ми не себѐ проголо́шуємо, але Христа Ісу̀са як Го̀спода; а себѐ - як ваших рабі̀в зара́ди Ісу̀са.
Тому́ що Бо̀г, Який сказа̀в: «Нехай з те́мряви зася́є сві̀тло», є То̀й, Хто зася́яв у наших серця̀х, щоб просвітѝти нас пізна́нням Божої сла̀ви в осо́бі Ісуса Христа̀.
А утрѝмуємо ми цей ска̀рб в гли́няних посу̀динах, щоб безме́жність сѝли була́ від Бо̀га, а не від на̀с.
Ми з усіх бокі́в пригно̀блювані, але не пригні̀чені; ми перебува́ємо в тру̀днощах, але не впада̀ємо у ві̀дчай;
ми переслі̀дувані, але не залѝшені; скѝнуті, але не знѝщені.
Ми завжди́ й скрізь но́симо в тілі смѐрть Ісу̀са, щоб і життя̀ Ісуса відкри́лось в нашому ті̀лі.
Бо мѝ, живі̀, постійно віддаємо́сь на смѐрть заради Ісу̀са, щоб і життя̀ Ісуса відкри́лось в нашому сме́ртному ті̀лі.
Так що смѐрть діє в на̀с, а життя̀ - в ва̀с.
Але, ма́ючи той са́мий дух ві̀ри згідно з тѝм, як напѝсано: «Я пові̀рив і тому́ говорѝв», і мѝ ві̀римо, тому́ й гово̀римо,
зна̀ючи, що То̀й, Хто Воскреси́в Го́спода Ісу̀са, ра́зом з Ісу̀сом воскреси́ть і на̀с, і поста́вить поруч з ва̀ми.
Адже́ всѐ заради ва̀с, щоб благода̀ть, яка примно́жилась через дуже багатьо̀х, примно́жила вдя̀чність для слави Бо̀га.
Тому́ мѝ не па̀даємо духом; але якщо наша зо̀внішня людина і руйну̀ється, то вну̀трішня день за днем оно̀влюється.
Бо наше короткоча́сне легке́ стражда̀ння прино́сить на̀м понад всяку мі̀ру вічне багатство сла̀ви,
коли ми ди́вимось не на вѝдиме, а на невѝдиме; бо вѝдиме - тимчасо̀ве, а невѝдиме - ві̀чне.