Привітання
Павло́, з Божої во̀лі апо̀стол Христа Ісу̀са, і брат Тимофі̀й, Божій цѐркві, що в Корѝнфі, і з усіма́ святѝми, що по всій Аха̀ї:
Благода̀ть вам і мѝр від Бо̀га, нашого Ба̀тька і Го̀спода Ісуса Христа̀!
Бог втішає нас в кожній скорботі, щоб і мѝ могли втіша́ти Божою втіхою тих, хто знаходиться в любі́й скорботі
Благослове́нний Бо̀г і Ба̀тько нашого Го̀спода Ісуса Христа̀, Батько співчуття̀ і Бог всякої вті̀хи,
Який втіша̀є нас в кожній нашій скорбо̀ті, щоб і мѝ могли втіша́ти тих, хто перебува́є в усякій скорбо̀ті, тіє̀ю вті́хою, якою Бог втіша́є нас самѝх!
Бо в міру того̀, як мно́жаться в нас Христо́ві стражда̀ння, мно́житься через Христа і наша вті̀ха.
І якщо ми перено̀симо скорбо̀ти, то цѐ для ва̀шої вті̀хи і спасі̀ння; і якщо ми втіша̀ємось, то це для ва̀шої вті̀хи, яка ді̀є через стійке́ перене́сення тих сами́х стражда̀нь, які й мѝ перено́симо.
І наша наді̀я щодо ва̀с міцна̀, оскі́льки ми зна̀ємо, що так як ви є співуча̀сниками в стражда̀ннях, то ви тако́ж співуча̀сники і в розра̀ді.
Павло вдячний Богу за спасіння від смерті
Бо ми не хо̀чемо, щоб вѝ, братѝ, не зна̀ли про наше лѝхо, що тра́пилось з нами в А̀зії, що ми були́ переванта́жені надмі̀рно й понад сѝлу, так що втра́тили будь-яку наді̀ю залиши́тись в живѝх.
Але ми самі́ в собі́ ма́ли рі́шення помѐрти, щоб ми наді̀ялись не на сами́х себѐ, а на Бо̀га, що воскреша́є мѐртвих,
Який врятува̀в нас від такої величе́зної небезпе́ки смѐрті, і ряту̀є, на Якого наді̀ємось, що і щѐ вряту̀є,
за допомогою тако́ж і ва̀шої моли́тви за нас, щоб за подаро̀ване нам завдяки́ моли́тві багатьо̀х, багато хто подя̀кував за нас.
Павло роз'яснює причину, чому він не ви́конав своєї обіця́нки
прибути в Коринф
Адже́ наша похвала̀ в то̀му, про що і наша со̀вість сві́дчить, що ми з Божою щѝрістю і чистото̀ю, не за тілѐсною му̀дрістю, а за допомогою Божої благода̀ті пово́дилися в сві̀ті, особли́во ж у ва̀с.
Бо ми пи́шемо вам не що і̀нше, як тільки тѐ, що ви чита̀єте або розумі̀єте, і, сподіва̀юсь, що до кінця̀ зрозумі́єте,
як ви частко́во і зрозумі̀ли вже, що мѝ є вашою похвало̀ю так са̀мо, як і вѝ на̀шою в день нашого Го́спода Ісу̀са.
І з цією впѐвненістю я хотів прийти́ до вас рані̀ше, щоб ви вдру̀ге отри́мали благода̀ть,
і через ва̀с пройти́ в Македо̀нію; з Македо̀нії ж зно́ву прийти́ до ва̀с; а вѝ відпрова́дили б мене́ до Юдѐї.
Тож плану̀ючи це, хіба я вчини́в легкова̀жно? Або те, що я плану̀ю, хіба плану́ю за ті̀лом, так що в мене́ бува́є одноча́сно то «так, та̀к», то «ні, ні̀»?
А оскі́льки Бог ві̀рний, наше сло̀во до вас не було̀ «так» і «ні».
Тому́ що Божий Сѝн, Ісус Христо̀с, пропові̀даний нами у вас мно̀ю, Силуа̀ном і Тимофі̀єм, не був «так» і «ні», але в Ньо̀му було́ «та̀к»;
адже́ скільки є Божих обіця̀нок, - в Ньому вони «та̀к»; тому́ завдяки́ Йому̀ це справді та̀к через на̀с для Божої сла̀ви.
А То̀й, Хто утве́рджує нас з вами в Христа̀ і Хто пома̀зав нас, є Бо̀г,
Який опеча̀тав нас і дав у завда́ток Ду̀ха в наші серця̀.
І я заклика́ю Бо̀га як сві́дка моє́ї душі̀, що, щадячѝ вас, я дотепѐр не прихо́див у Корѝнф.
Це не означа̀є, що ні́бито ми пану̀ємо над вашою ві̀рою; але ми є співпрацівника̀ми вашої ра̀дості; адже́ завдяки́ ві̀рі ви стоїте́ твѐрдо.